Women in GovTech: хто будує цифрову державу?
Сервіс для материнського здоров'я. Національна система цифрової ідентифікації. Платформа, що з'єднує громадян із державними послугами. За кожним із цих рішень стоїть практичне питання: як перетворити ідею на цифровий сервіс, яким люди справді користуватимуться і якому довірятимуть?
Саме це питання в епізоді Code the State обговорюють Тунтуф'є Лаура Нтаукiра, аналітикиня з цифрового врядування Програми розвитку ООН у Малаві та менторка Women in GovTech Challenge 2026, і Олександр Єфремов, CEO Kitsoft, команда якого навчає учасниць челенджу створювати прототипи сервісів на open-source low-code платформі Liquio.
Їхня розмова охоплює цифрову трансформацію Малаві та досвід України з Дією і показує, що потрібно, аби перспективні ідеї та прототипи перетворювалися на державні сервіси, якими люди справді користуються і яким довіряють.
Що насправді створюють у межах Women in GovTech Challenge
Тунтуф'є описує Women in GovTech Challenge як можливість об'єднати жінок, які мають ідеї для державних сервісів, з інструментами, технічними ресурсами та експертизою, необхідними для перетворення цих ідей на робочі прототипи.
На практиці сильної ідеї не завжди достатньо. Учасниці можуть добре розуміти проблему, яку хочуть розв'язати, але не мати технічних інструментів або експертизи з інших сфер, необхідних для створення сервісу. Women in GovTech Challenge поєднує ці складові, даючи командам змогу перейти від обговорення проблеми до тестування конкретного рішення.
Роль Kitsoft полягає в тому, щоб надати й підтримувати один з інструментів, які використовуються в цьому процесі. Олександр пояснює, що команда розгортає та підтримує Liquio протягом челенджу і допомагає учасницям навчитися працювати з платформою. Менторство охоплює як бізнес-аналіз, зокрема структурування вимог до сервісу, так і розробку, що дає учасницям змогу створювати й публікувати прототипи в тестовому середовищі.
Оскільки Liquio має відкритий код, зазначає Олександр, цю саму платформу можна розгорнути у власній інфраструктурі уряду. Це може скоротити шлях від прототипу до сервісу, який згодом можна впровадити на практиці.
Сервіс для материнського здоров'я, розрахований на кнопкові телефони
Один із проєктів, який особливо відзначає Тунтуф'є, стосується материнського здоров'я.
Вона розповідає про проблему, з якою стикаються майбутні матері, що зберігають інформацію про допологові візити у паперових книжках. Такі записи можуть пошкодитися або загубитися, і разом із ними може зникнути історія здоров'я під час вагітності. Жінкам також потрібно стежити за датами наступних візитів та інформацією про перебіг вагітності, а після народження дитини — за графіком вакцинації та реєстрацією.
Запропонований сервіс враховує практичне обмеження: у сільській місцевості люди частіше можуть мати кнопкові телефони, а не смартфони. Тому замість застосунку прототип використовує SMS, щоб нагадувати про візити до лікарні, а після народження дитини — про графік вакцинації.
Для Тунтуф'є цей проєкт особливо актуальний для Малаві. Вона зазначає, що майже 80% населення країни живе в сільській місцевості, а жінки становлять понад половину населення, тому проблема має значний масштаб.
Олександр проводить паралель з українським досвідом. Він згадує реєстрацію новонароджених як один із ранніх сервісів, над якими працювала його команда, і звертає увагу на схожість пріоритетів у дуже різних країнах: сервіси, пов'язані з типовими життєвими подіями, часто потребують об'єднання інформації та процесів із різних частин державної системи.
Від прототипу до впровадження
Для Олександра прототипування дає урядам можливість перевірити, чи справді ідея розв'язує конкретну проблему, перш ніж інвестувати в повноцінне впровадження.
Якщо прототип демонструє цінність, він може стати відправною точкою для production-системи. За словами Олександра, платформа на кшталт Liquio дозволяє використовувати частину тієї самої архітектури та компонентів під час масштабування сервісу. Це не скасовує роботи, необхідної для розгортання, інтеграцій та навчання працівників, але дає командам конкретну основу для подальшої роботи.
Він зазначає, що багато успішних державних цифрових сервісів починалися з невеликих пілотів і прототипів, після чого проходили контрольоване бета-тестування і лише потім масштабувалися. Важливо переходити від експериментів до впровадження системно.
Цифрова стратегія Малаві: консультації до розробки
Тунтуф'є залучена до розробки національної стратегії цифрової трансформації Малаві, над якою працюють паралельно зі стратегією у сфері ШІ.
Процес спирається на оцінку цифрової готовності Digital Readiness Assessment, проведену за методологією UNDP для визначення сильних сторін країни та прогалин у сферах, важливих для цифрової трансформації. Серед напрямів, де Малаві вже має прогрес, Тунтуф'є називає інфраструктуру та національну систему цифрової ідентифікації. За її словами, національне посвідчення особи мають понад 13 мільйонів жителів Малаві віком від 16 років.
Важливим принципом розробки стратегії стала відповідальність самого уряду за цей процес. Тунтуф'є пояснює, що роль UNDP полягає в наданні технічної підтримки, а не в керуванні розробкою стратегії. Консультації провели в усіх трьох регіонах Малаві за участі представників уряду, приватного сектору, громадянського суспільства, медіа, партнерів із розвитку та академічної спільноти.
Але воркшопами процес не обмежився. Команда також створила портал для залучення громадян, де люди, які мають доступ до цифрового пристрою, можуть відповідати на запитання та створювати персони, описуючи свої обставини, проблеми й те, яким вони хотіли б бачити своє цифрове майбутнє.
Наприклад, фермер із сільської місцевості може розповісти про поганий зв'язок, відсутність доступу до пристрою або складнощі з пошуком інформації на цифрових платформах. Такі відповіді мають допомогти врахувати у стратегії реальні проблеми людей і зрозуміти, що саме зробило б цифрову трансформацію значущою для них.
На прикладі фермера Тунтуф'є також показує, що пов'язані між собою цифрові сервіси можуть означати на практиці. Спочатку вона описує різні форми цифрових посвідчень, які вже доступні або розробляються в Малаві, зокрема цифрово підписаний QR-код, який можна роздрукувати на папері, а також роботу над цифровим гаманцем.
Далі вона наводить приклад фермера зі смартфоном, який за допомогою цифрових сервісів може отримувати інформацію про погоду та стан ґрунту, краще планувати посіви, знаходити покупців і порівнювати ціни на маркетплейсі, а також проводити платежі онлайн без необхідності їхати до банку чи особисто зустрічатися з покупцем.
Чому впровадження системи ще не означає, що нею користуватимуться
Один із найпоказовіших прикладів Тунтуф'є стосується пілотного проєкту в одному з районів Малаві, де національну систему ідентифікації інтегрували з електронною системою медичних записів.
Мета полягала в тому, щоб правильно ідентифікувати пацієнтів, підвищити узгодженість медичних записів і розв'язати проблему дублікатів. Однак очікуваного рівня використання система не отримала. Громадяни неохоче приносили свої ID до медичних закладів, а частина медичних працівників також не хотіла користуватися інтегрованою системою.
Тунтуф'є називає кілька причин такого спротиву. З боку громадян це була недовіра, а також чутки, конспірологічні теорії та в окремих випадках релігійні побоювання. Усередині установ вона також звертає увагу на неефективні процеси, які можуть приносити особисту вигоду окремим людям, а отже, не створюють для них стимулу підтримувати системи, що усувають ці недоліки.
У відповідь команда зосередилася на довірі та комунікації. Вона працювала з лідерами громад, зокрема релігійними та традиційними лідерами, пояснюючи, навіщо людей просять використовувати ID у медичних закладах. Оскільки громади вже довіряли цим лідерам, вони могли допомогти людям краще зрозуміти систему. За словами Тунтуф'є, після цієї роботи рівень використання зріс.
Для неї цей урок виходить далеко за межі одного пілотного проєкту:
«Технологія не стоїть на першому місці».
Цифрова держава, за її словами, має починатися з реальних проблем людей і будувати системи навколо них, а не впроваджувати технології лише тому, що вони доступні.
Від цифрової ідентифікації до державних сервісів
Олександр бачить структурну схожість із досвідом цифрової трансформації України.
Державні установи можуть працювати за власними правилами, вести окремі реєстри та мати труднощі з обміном інформацією. Частково Україна розв'язує цю проблему завдяки цифровій ідентифікації, інфраструктурі інтероперабельності та сервісам, які поєднують інформацію з різних державних систем.
Але самої інфраструктури цифрової ідентифікації недостатньо, якщо громадяни не розуміють, навіщо вона їм потрібна. Олександр згадує, що бізнес краще розумів цінність цифрової ідентифікації, тоді як для багатьох громадян її користь стала очевидною лише тоді, коли вона відкрила доступ до сервісів, якими вони справді хотіли скористатися, зокрема грантів та інших видів державної підтримки.
Тоді змінюється і сприйняття цифрової ідентифікації. Вона перестає бути абстрактним елементом інфраструктури й стає інструментом, через який громадянин може отримати конкретний сервіс і результат.
Олександр також наголошує на ролі інтероперабельності. В Україні для обміну даними між державними реєстрами використовується «Трембіта», а екосистема сервісів Дії дозволяє різним органам влади створювати сервіси на спільній основі. За його словами, одним із найважливіших зрушень стала зміна підходу державних команд: від побудови сервісів навколо меж окремих установ до погляду на них із позиції громадянина.
Двома найбільшими викликами цієї трансформації він називає побудову довіри громадян та зміну мислення державних службовців у бік людиноцентричного дизайну сервісів. Технології, на його думку, йдуть уже після цих фундаментальних змін.
Коли громадяни починають довіряти цифровому каналу, нові сервіси також стає простіше запускати. За словами Олександра, зараз в Україні запускають близько десяти цифрових сервісів на місяць, а кілька невеликих команд можуть працювати над ними паралельно.
Захист даних, обізнаність і політична воля
Довіра залежить і від того, як держава працює з даними людей.
Тунтуф'є називає законодавство Малаві у сфері захисту даних важливим запобіжником, але водночас звертає увагу на недостатню обізнаність громадян. Люди мають розуміти, що захист даних означає саме для них, а міністерства та інші державні установи повинні мати належні правила роботи з даними, які вони обробляють.
Вона також наголошує на значенні політичної волі для цифрової трансформації. Підтримка на найвищому рівні може допомогти перевести цифрові системи з рівня політики до реального використання, особливо коли установи неохоче змінюють усталені способи роботи.
Її досвід показує, що саме розгортання системи ще не гарантує її використання. Урядам потрібно пояснювати, навіщо вона існує, розуміти інтереси та побоювання людей, які мають нею користуватися, і цілеспрямовано будувати довіру.
З чого починати урядам
На запитання, що вона порадила б міністру, який лише починає будувати цифрову державу, Тунтуф'є називає три практичні кроки.
По-перше, оцінити реальний стан країни та уряду, зокрема готовність регуляторного середовища, політик та інституцій до впровадження. По-друге, визначити пріоритетні сфери та проблеми в них, а не починати з вибору технології. По-третє, рухатися невеликими етапами, демонструючи результати, перш ніж переходити до масштабної цифровізації.
Логіка проста:
«Люди починають довіряти, коли бачать, що це працює».
Поетапний підхід дає урядам можливість довести, що сервіс справді розв'язує конкретну проблему, перш ніж масштабувати його.
Олександр додає ще три пріоритети. Перший — команда: цифрова трансформація потребує людей із відповідною експертизою і не може триматися на одній людині. Другий — політична та суспільна підтримка, яка дає проєкту мандат і час, необхідні для успіху.
Третій пріоритет — цифрова публічна інфраструктура. Замість того щоб проєктувати все ізольовано, уряди можуть використовувати досвід інших країн, а також повторно використовувані компоненти та методології, розроблені в межах таких ініціатив, як GovStack.
«Основи потрібно закладати від самого початку».
Для Олександра вибір архітектури, здатної масштабуватися, допомагає уникнути ситуації, коли перші цифрові сервіси згодом самі стають обмеженням для подальшого розвитку.
Чому відкритий код важливий для урядів
Розмова повертається до Women in GovTech Challenge як до середовища, де команди можуть створювати й тестувати рішення та обмінюватися досвідом із практиками, які працюють над подібними проблемами в інших країнах.
Тунтуф'є додає ще один урок із досвіду Малаві: урядам варто розглядати використання інструментів із відкритим кодом. Вона говорить як про вартість таких рішень, так і про ризик vendor lock-in, зазначаючи, що Малаві вже стикалася з випадками залежності державних систем від конкретних постачальників.
Цей принцип пов'язаний і з тим, як учасниці працюють під час челенджу. Вони не просто обговорюють, як могли б працювати державні цифрові сервіси, а створюють прототипи за допомогою інструментів, які потенційно можуть використовуватися й після завершення програми.
Слухайте повний епізод
Ця стаття створена на основі розмови в межах серії Women in GovTech подкасту Code the State з Тунтуф'є Лаурою Нтаукiрою та Олександром Єфремовим. Слухайте повний епізод Women in GovTech: who is building the digital state?, щоб дізнатися більше про цифрову публічну інфраструктуру, довіру, цифрову ідентифікацію, прототипування, цифрову трансформацію Малаві та досвід, яким уряди можуть ділитися одне з одним.
