Приховані правила інтернету
Ми користуємося інтернетом щодня, майже не замислюючись, хто і як визначає правила його роботи. Доменні імена, технічні стандарти, онлайн-безпека, модерація контенту та доступ — усе це частина управління інтернетом. Ця сфера може здаватися абстрактною, доки не поставити просте запитання: хто насправді вирішує, як працює інтернет?
Докторка Ібісо Кінгслі-Джордж, експертка з державного управління та управління інтернетом, яка працює з регуляторною політикою, цифровою трансформацією та розвитком інклюзивних технологій, і Аміна Рамаллан, фахівчиня з кібербезпеки та управління інтернетом, яка спеціалізується на онлайн-безпеці та цифровій стійкості, розглядають це питання з погляду цифрової екосистеми Нігерії.
Вони також співпрацюють в іншому форматі. Ібісо є менторкою Women in GovTech Challenge, а Аміна бере участь у програмі, в межах якої жінки з різних країн створюють прототипи цифрових державних сервісів.
Багатостороння модель та її обмеження на практиці
Управління інтернетом побудоване на багатосторонній моделі. Як пояснює Ібісо, до формування правил залучені уряди, приватні компанії, міжнародні та регіональні організації, громадянське суспільство й технічна спільнота. В ідеалі всі вони мають можливість впливати на те, як працює інтернет.
Хоча на практиці цей баланс дотримується не завжди. Технологічні компанії встановлюють правила для власних платформ. Уряди діють в умовах інтернету, який не обмежується державними кордонами, тому їм складно контролювати всі ризики, з якими громадяни стикаються онлайн. Навіть міжнародні резолюції потребують імплементації на рівні окремих держав. За словами Ібісо, цей процес може втрачати темп через зміну урядів або слабкість інституцій.
Ще один фактор — геополітика. Ібісо звертає увагу на вплив великих держав на управління інтернетом і вважає, що країни Глобального Півдня все ще недостатньо представлені у процесі формування стандартів.
«Люди, які встановлюють стандарти, не обов'язково походять із країн Глобального Півдня. І це справді прикро».Для неї цей дисбаланс має практичні наслідки. Стандарти мають враховувати, чи можуть люди безпечно користуватися інтернетом, чи мають вони доступ до потрібного контенту та чи працюють сервіси для користувачів, які не володіють англійською.
Невидима інфраструктура інтернету
Більшість користувачів сприймають інтернет через те, що бачать на екрані: вводять запит у браузері, надсилають повідомлення, отримують результат.
Аміна звертає увагу на рівень, про який більшість людей майже не замислюється, — систему доменних імен, або DNS, яку вона називає частиною базової інфраструктури інтернету. На цьому прикладі вона підкреслює ширшу проблему: багато технічних та управлінських рішень, які впливають на користувачів, залишаються для них невидимими.
Вона також наводить фішингові атаки, зокрема фальшиві знижки та шахрайські пропозиції роботи, як приклади онлайн-ризиків, з якими користувачі продовжують стикатися. Для Аміни це одна з причин, чому управління інтернетом не має залишатися темою лише для урядів, компаній чи технічних експертів.
Оскільки жодна зі сторін не контролює інтернет одноосібно, вона вважає, що звичайні користувачі також мають долучатися до дискусій про його розвиток.
Цифрова екосистема Нігерії та розрив між сприйняттям і реальністю
Обидві експертки говорять про поширене хибне уявлення, з яким стикаються у розмовах із людьми за межами Нігерії: цифрову екосистему країни часто вважають менш розвиненою, ніж вона є насправді.
Аміна розповідає, що її міжнародні контакти часто дивуються, коли вона говорить про розвиток зв'язку в Нігерії, державну цифрову політику та ініціативи у сфері онлайн-безпеки. На її думку, такі реакції свідчать про недооцінку того, наскільки розвинулася технологічна екосистема країни.
Ібісо пов'язує це з ширшим уявленням про те, що Африка загалом «відстає» у цифровому розвитку. Вона нагадує, що Нігерія є найбільш населеною країною Африки та має велику кількість користувачів інтернету, а її технологічний сектор створив компанії, які вийшли далеко за межі внутрішнього ринку.
Як приклад вона називає нігерійські фінтех-компанії Paystack і Flutterwave. Paystack у 2020 році придбала Stripe, а Flutterwave розширила діяльність на африканському ринку.
Що насправді означає цифрова інклюзія
Доступ до інтернету часто сприймають як кінцеву мету цифрової інклюзії. Аміна вважає, що це лише одна її складова.
«Інклюзія — це більше, ніж просто доступ. Це доступ. Це навички. Це можливість бути в безпеці та почуватися впевнено онлайн».Вона пояснює це на двох прикладах. Дівчина в сільській місцевості може мати доступ до інтернету та цифрові навички, але якщо вона не може безпечно й упевнено користуватися ним, Аміна не вважає це повноцінною цифровою інклюзією.
І навпаки, фермер без 4G, який може зв'язуватися з покупцями та продавати свою продукцію рідною мовою, уже має можливість повноцінно користуватися цифровими інструментами на зручних для нього умовах.
Ібісо додає до цього доступність за ціною та адаптивність. Значення має не лише вартість інтернет-послуг, а й ціна пристроїв та їхня придатність для людей, які не користуються англійською як основною мовою.
Обидві експертки звертають увагу на розрив між мовним різноманіттям світу та інтернет-середовищем, яке досі значною мірою орієнтоване на англійську.
Universal Acceptance та інтернет, який працює різними мовами
Аміна розповідає про свою роботу з Universal Acceptance — ініціативою, спрямованою на те, щоб доменні імена й електронні адреси коректно працювали з різними мовами та системами письма.
Цю проблему легко не помітити, якщо щодня користуватися латиницею. Але не всі мови використовують однакові алфавіти, і не кожне ім'я можна природно відтворити латинськими символами.
Universal Acceptance має усунути цей технічний бар'єр. Доменні імена та електронні адреси, написані різними системами письма, мають надійно працювати в онлайн-сервісах.
Аміна наводить практичний приклад. Власник бізнесу може мати сайт, але якщо цей сайт не здатен обробити електронну адресу клієнта, написану іншою системою письма, контактна форма може не спрацювати, а бізнес — втратити клієнта.
Для користувачів наслідки виходять за межі суто технічної функціональності. Можливість використовувати власне ім'я та мову робить інтернет доступнішим і зменшує відчуття, що це «чужа» інфраструктура, до якої людина має пристосовуватися.
Виробники пристроїв також відіграють роль. Аміна зазначає, що клавіатури часто за замовчуванням орієнтовані на англійську, а використання інших систем письма може потребувати додаткових налаштувань і доступне не для всіх мов.
Розробка державних сервісів у Women in GovTech Challenge
Ібісо та Аміна пов'язують ширші питання інклюзії та управління інтернетом із практичною розробкою сервісів у межах Women in GovTech Challenge.
Ібісо менторить команду, яка працює над реєстрацією народження та смерті в Південній Африці, а команда Аміни створює прототип для видачі та зміни категорії водійських посвідчень у Кенії.
Південна Африка: спрощення реєстрації народження та смерті
Команда, яку менторить Ібісо, розробляє платформу, покликану спростити процес реєстрації народження та смерті в Південній Африці.
У своїх рекомендаціях команді вона зосереджується на інтероперабельності та інклюзивності. Чи можуть платформою користуватися незрячі люди? Чи може вона взаємодіяти з іншими державними сервісами? Чи здатна вона зменшити необхідність особистих поїздок до різних державних установ?
Ібісо також звертає увагу на емоційне навантаження, пов'язане з такими сервісами, особливо з реєстрацією смерті, на додачу до адміністративних труднощів. На її думку, якщо рішення буде впроваджене й масштабоване, воно зможе зменшити навантаження як для людей, у яких народилася дитина, так і для тих, хто переживає втрату близької людини.
Кенія: удосконалення видачі водійських посвідчень
Команда Аміни створює прототип удосконаленого процесу видачі та зміни категорії водійських посвідчень у Кенії.
Проаналізувавши чинний процес, команда виявила паперові іспити, які створюють можливості для корупції та упередженості, різні підходи до тестування в різних регіонах, відсутність механізму зворотного зв'язку та можливості відстежувати статус заяви. Заявникам також може знадобитися кілька разів особисто відвідувати центр ліцензування.
Прототип передбачає цифровізацію тестування, щоб результати можна було отримувати одразу. Команда прагне проводити іспити та збір біометричних даних в один день, додає можливість відстежувати статус заяви та механізм зворотного зв'язку щодо отриманого сервісу.
Робота з учасницями з різних країн також показала Аміні неочікувану закономірність. Команди з дуже різних частин світу стикаються зі схожими проблемами, зокрема з труднощами цифрової взаємодії між державними органами.
Вона також побачила, що на перший погляд прості проблеми стають складнішими, щойно команди починають враховувати політику та те, як громадяни адаптуватимуться до нового сервісу.
Що державні команди часто не враховують під час створення цифрових сервісів
Спираючись на свій досвід, Ібісо звертає увагу на типову проблему під час створення прототипів: команди часто проєктують сервіси, орієнтуючись на людей, схожих на них самих.
Через це можна не врахувати потреби громадян, які не володіють тією самою мовою, не можуть користуватися такими самими пристроями чи інтерфейсами або мають інші потреби в доступності.
Ібісо ставить конкретні запитання. Чи зможе людина з аутизмом користуватися інтерфейсом, якщо в ньому забагато звуків або яскравого світла? Чи працюватиме платформа там, де доступне лише 2G-з'єднання? Чи врахована безпека різних категорій користувачів? Чи може сервіс взаємодіяти з іншими державними системами?
Необхідно також враховувати регуляторні вимоги. Ібісо застерігає, що команди можуть створювати сервіси «у бульбашці», не враховуючи частину правил, стейкхолдерів і систем, які згодом впливатимуть на впровадження.
Її ключова теза полягає в тому, що командам потрібно виходити за межі власних припущень і враховувати ширше коло громадян, регуляторних вимог та потреб в інтероперабельності.
Спільна відповідальність, а не єдиний центр контролю
Наприкінці розмови Аміна повертається до однієї з головних тем епізоду — участі самих користувачів у формуванні майбутнього інтернету.
«Інтернет, яким ми користуватимемося завтра, насправді залежить від наших дій сьогодні».Вона закликає людей долучатися до дискусій про розвиток інтернету, брати участь у них і висловлювати свою позицію, адже голос користувачів також має значення.
Ібісо доповнює цю думку з погляду того, як мають створюватися цифрові системи:
«Інклюзивні, надійні та стійкі цифрові системи не виникають самі собою».
Для цього потрібні продумана політика, співпраця між стейкхолдерами, послідовна адвокація та прагнення створювати технології, які працюють для всіх.
Слухайте повний епізод
Ця стаття створена на основі розмови в межах серії Women in GovTech Challenge подкасту Code the State за участю докторки Ібісо Кінгслі-Джордж та Аміни Рамаллан. Слухайте повний епізод, щоб дізнатися більше про управління інтернетом, цифрову інклюзію, цифрову екосистему Нігерії, Universal Acceptance та роботу експерток у Women in GovTech Challenge.
